Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) — українська
письменниця, яка писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, драмі,
прозі, публіцистиці. Також працювала у сфері фольклористики (220 народних
мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському
національному русі.
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті
Новограді-Волинському. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця,
яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей
українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого
руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який
дуже любив літературу і живопис.
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і
музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її
називали у сім'ї, і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло
Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до
Франції и Болгарії співпрацював із І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей
у формуванні світогляду племінниці згідно зі своїми соціалістичними
переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, і допомагав їй як літературний
критик і фольклорист.
1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко
хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі
зроблено операцію на лівій руці.
Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-річного дівчиною
(вірш «Надія», який присвяти л'а своїй тітці Олександрі). Вперше надруковані —
вірші «Конвалія» і «Сафо» (1884) у львівському журналі «Зоря». Влітку того ж
року Леся з матір'ю, братом та сестрою відвідує урочище Нечимне (нині «Лісова
пісня»), неподалік від с. Колодяжного.
1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи
Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).
Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали
спільним ім'ям — Мишелосія) вчилися у приватних учителів. Деякий час Лариса
навчалася в школі М. І. Мурашки в Києві. З цього періоду залишилась одна
картина, намальована масляними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту
самостійно, в чому допомагала мати. Вона знала багато європейських мов,
включаючи і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також
давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень.
Олена Петрівна виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного
виявлення своїх почуттів. Про рівень її освіти може свідчити той факт, що у
19-річному віці вона написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія
східних народів» (надрукована в Катеринославі у 1918 р.). Українка багато
перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.).
Через загострення хвороби у 1888 році змушена їхати до
Варшави на консультацію до лікарів. Того ж року написано вірші «Чого то
часами», цикл «Подорож до моря», «Пісня», поему «Самсон», здійснено переклад
«Одіссеї» Гомера, роману «Бідні люди» В. Гюго.
Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини
80-х років, коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і
Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда».
У 1890-1891 роках перебуває в Києві, Криму, Луцьку, с.
Колодяжному, пише поезії «До мого фортепіано», «Веснянка», цикли «Сім струн»,
«Кримські спогади», «Зоряне небо», «Сльози-перли» та ін., виїздить на
консультацію до Відня.
У 1892 році написано вірші «Досвітні огні», «Сосна», «Сон
літньої ночі», поему «Місячна легенда». Працює над поемою «Роберт Брюс, король
шотландський», у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі
Українки (спільно з М. Славін-ським). Перша збірка її оригінальних поезій «На
крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання — в Києві 1904 р.), там
же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в
Чернівцях.
З 1893 року Леся Українка живе в Гадячі, Одесі, Колодяжному,
Києві. За нею встановлено негласний нагляд поліції.
1894 рік — навчання в малювальній школі М. І. Мурашка в
Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М. Драгоманова. Вимушені
потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту,
кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли
розширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 року в Галичині, а пізніше й
на Буковині, Українка познайомилася З багатьма визначними діячами Західної
України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефани-ком, О. Маковеєм,
Н. Кобринською. Основні зміни в формуванні соціально-політичного світогляду Л.
Косач припадають на цілорічне (1894-1895) перебування у М. Драгоманова в Софії
і зумовлені трагічною подією, якою була для неї смерть дядька.
Смерть Михайла Драгоманова в 1895 році дуже вразила
письменницю, Леся повертається з Софії, пише цикл поезій «Невільничі пісні».
1896 року мешкає в Києві, с. Колодяжному. Пише твори
«Товаришці на спомин», «Грішниця», «Слово, чому ти не твердая криця»,
драматичний твір «Блакитна троянда».
Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і
написала понад сотні віршів, із яких половина за її життя не була надрукована.
У 1897 р. поетеса живе в Києві, Ялті. Познайомилася із С. К.
Мержинським, який став її близьким другом.
Леся Українка живе в Одесі, Гадячі, Києві. Пише вірші «У
пустині», «Зоря поезії», «Забута тінь» та інші.
Прогресуюча хвороба змушує Лесю часто змінювати місце перебування.
З 1899 року вона живе в Берліні, Гадячі, Зеленому Гаї, Києві.
1900 року поетеса відвідує у Петербурзі сестру Ольгу, у
Дерп-ті — брата Михайла, у Ризі — тітку Олену Антонівну, у Мінську — С.
Мержинського. Створює ряд поезій: «Забуті слова», «Епілог», «Жертва».
У січні 1901 р. приїздить до Мінська доглядати тяжко хворого
С. Мержинського, який помер 3 березня. Цього року було написано драматичну
поему «Одержима», вірші «Королівна», «Віче» та інші.
1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія),
живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки».
1903 року бере участь у відкритті пам'ятника І. П.
Котляревському в Полтаві. У цьому році помер від інфекційного захворювання брат
Лесі Михайло. Завершено драматичну поему «Вавілонський полон», вірш «Дим».
1904-1905 рр. — створює поезії «Дочка Ієфая», «Напис в
руїні» та ін. У Києві вийшло друком друге видання збірки «На крилах пісень»,
яке зазнало цензурних змін.
Письменниця закінчила в чорновому варіанті поему «Осіння
казка», створила цикли «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не
зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих...», діалог «Три хвилини».
У 1906 році живе в Києві, Зеленому Гаї, пише сатиричні вірші
«Казка про Оха-чародія», «Веселийпан», «Практичнийпан», «Пан народовець», вірші
«Пророк», «Жіночий портрет» та ін.
У 1907 р. вона вийшла заміж за відомого
музикознавця-фольклориста Климентія Квітку. Поетеса живе в Криму, завершує
драматичну поему «Кассандра». Жандармами вчинено обшук на квартирі Косачів,
конфісковано 121 книжку. Л. Українку разом із сестрою Ольгою заарештовано.
У 1908 році Леся Українка перебувала в Ялті, Києві, Одесі,
Євпаторії, Батумі, Тбілісі. їздила до Берліна на консультацію з професором щодо
операції на нирках.
Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на
лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона
працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми, На
звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. їй письменниця
диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александра».
Померла (в Сурамі) у віці 42 років. Поетеса похована на Байковому кладовищі в
Києві.
